Протистояння поглядів: окрема думка судді проти непослідовності ККС ВС у застосуванні ч.7 ст.214 КПК

Іноді ми чуємо, як прокурори згадують «добрі старі часи колишнього КПК», сумуючи за епохою загального прокурорського нагляду. Незважаючи на вимоги чинного КПК, прокурори інколи уникають передачі матеріалів кримінального провадження до органу досудового розслідування після внесення відомостей до ЄРДР. Чим менше осіб має доступ до матеріалів, тим менше перешкод для потенційних зловживань з боку прокурорів.

Прокурор здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Але чи може він це робити, якщо досудове розслідування не здійснюється і  слідчого в провадженні ще не визначено?

Закон вимагає від прокурора, передати матеріали до органу досудового розслідування не пізніше наступного дня (протягом 5 робочих днів, в редакції від 17.11.2021р.). А якщо це правило порушується? Чи вважається “утримання” справи прокурором істотним порушенням процесуального закону? Чи є різниця, скільки часу прокурор узурпує повноваження слідчого, – один день чи три місяці?

Сьогодні спробуємо відповісти на ці питання, досліджуючи судову практику, зокрема окрему думку судді ККС ВС та непослідовність ККС ВС у застосуванні ч.7 ст.214 КПК. Розглянемо, яким чином прокурори маневрують між законодавчими вимогами та своїми інтересами, та оцінимо наслідки таких дій.

Інволюція підходів щодо допустимості доказів, зібраних прокурором без органу досудового розслідування

На прикладі справи №991/492/19, в якій вирок ВАКС двічі переглядався в касаційному порядку, можна спостерігати, як змінився підхід суду до правових наслідків порушення вимоги ч.7 ст.214 КПК, коли прокурор не передав з дотриманням правил підслідності наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування (ОДС), та без визначення слідчого в кримінальному провадженні самостійно збирав докази.

До 25.11.2021 частина 7 ст.214 КПК виглядала так: «Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування».

Після 25.11.2021 частина 7 ст.214 КПК передбачає: «Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов’язаний протягом п’яти робочих днів з дня внесення таких відомостей з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до відповідного органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування».

Отже, ч.7 ст.214 КПК (в обох редакціях) встановлює присічний строк, протягом якого прокурор має право вчиняти будь-які процесуальні дії у кримінальному провадженні без передачі матеріалів кримінального провадження  до органу досудового розслідування (тобто до моменту, коли орган досудового розслідування розпочне досудове розслідування та з’явиться постанова про визначення слідчого/групи слідчих).

У цій справі №991/492/19 прокурор 01 квітня 2019 вніс відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою особи за фактом вимагання в нього неправомірної вигоди в сумі 6000 доларів США з боку депутата ОДА за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК.  У цей же день було визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні, а також постановою прокурора конфідента було залучено до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій.

03 квітня 2019 прокурор направив до апеляційного суду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД.

04 квітня 2019 року надав доручення на проведення НСРД на підставі ухвали слідчого судді Чернігівського апеляційного суду.

05 квітня 2019 року прокурор прийняв рішення про проведення контролю за вчиненням злочину.

05 квітня 2019 року прокурор своєю постановою доручив проведення досудового розслідування Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому в м. Києві, куди матеріали провадження були направлені 08 квітня 2019 року.

Надалі вже 08 квітня 2019 року слідчі першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Києві, на підставі ч. 3 ст. 233 КПК України провели обшук у домоволодінні майбутнього обвинуваченого депутата і тільки після цього, 09 квітня 2019 року, кримінальне провадження було передано за підслідністю до НАБУ.

Без органу досудового розслідування прокурор  є неналежним органом, який збирає докази: докази недопустимі

Надаючи оцінку доводам сторони захисту про те, що розслідування кримінального провадження здійснювалося неналежним органом, тому докази сторони обвинувачення є недопустимими, оскільки прокурор у період з 01 по 08 квітня 2019 року самостійно здійснював досудове розслідування; рішення прокурора в цьому провадженні про проведення процесуальних дій та НСРД є незаконними; кримінальне провадження було підслідне детективам НАБУ, а тому дозвіл на проведення НСРД повинні були надавати судді ВАКС, а процесуальне керівництво мали здійснювати прокурори САП,  –

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати ККС у постанові від 14.06.2021 (провадження № 51-491км21) зазначив:

«Станом на 01 квітня 2019 року за наявною в органу досудового розслідування інформацією,  особами, причетність до вчинення злочину яких перевірялась, були депутат обласної ради і працівник правоохоронного органу. Вчинення злочину депутатом обласної ради винятково означало підслідність кримінального провадження НАБУ (абзац 4 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК).

Відповідно до речення другого абзацу 2 ч. 5 ст. 36 КПК України забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.

Проте всупереч наведеним приписам процесуального закону з 01 до 05 квітня 2019 року прокурор здійснював досудове розслідування без передачі з дотриманням правил підслідності наявних у нього матеріалів до органу досудового розслідування, а 05 квітня 2019 року, незважаючи на наявність даних про вчинення кримінального правопорушення депутатом обласної ради, не дотримуючись приписів п.1 ч.5 ст. 216 КПК України, своєю постановою доручив проведення досудового розслідування Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому в м. Києві, куди матеріали провадження були направлені 08 квітня 2019 року».

 У даній постанові від 14.06.2021 ККС ВС  (судді Чистик А. О., Бородій В. М., Мазур М.В.) виснував:

• Прокурор може проводити необхідні слідчі дії, але у межах строку, визначного законодавцем (лише протягом визначеного ч. 7 ст.214 КПК строку).
• Розпочавши кримінальне провадження, за наявності даних про вчинення злочину депутатом обласної ради, прокурор на підставі ч. 7 ст. 214, п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України зобов’язаний був невідкладно, але не пізніше наступного дня з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали детективам Національного антикорупційного бюро України для проведення досудового розслідування.
• Враховуючи, що органи прокуратури діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг захисників щодо недопустимості доказів, отриманих у результаті проведених відповідних слідчих дій і НСРД, та надав оцінку можливості покладення їх в основу обвинувального вироку (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97736514).

 Дуже хотілося, щоб зібрані неналежним  органом докази стали допустимими

Завдання «обвинувального ухилу» збило приціл суду. На питання неправомірності збору прокурором доказів у кримінальному провадженні, яке не передавалося до органу досудового розслідування, суд вирішив подивитися  під іншим кутом:

• проігнорувати імперативну норму ч. 7 ст.214 КПК; не звертати увагу на чітку конструкцію – «прокурор зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування»;
• питання «Що робив прокурор у кримінальному провадженні без органу досудового розслідування?» розглянути в контексті того, чи передбачені в КПК повноваження прокурора вчиняти ті процесуальні дії, які він вчинив.

Так, отримавши вдруге справу №991/492/19 (провадження № 51-491км21)  для перегляду в касаційному порядку вироку Вищого антикорупційного суду від 15 червня 2020 року та ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 01 лютого 2022, колегія суддів передала кримінальне провадження на розгляд всієї Третьої судової палати ККС ВС для відступлення від попереднього висновку про недопустимість доказів, зібраних прокурором без органу досудового розслідування.

У постанові від 07.09.2022 колегія суддів ККС ВС (судді Ковтунович М.І., Булейко О.Л., Фомін С.Б.) обґрунтувала:

• В цьому провадженні для належної оцінки доказів із точки зору допустимості в аспекті законності процесуального порядку їх отримання насамперед необхідно розглянути питання наявності чи відсутності у прокурора повноважень, визначених КПК, на проведення вищевказаних процесуальних дій.
• Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, на яку покладається, зокрема, організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.
• Згідно з ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючинагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений, зокрема: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК; 2) у необхідних випадках особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному КПК; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та НСРД відповідним оперативним підрозділам; 4) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК; 5) самостійно подавати слідчому судді клопотання про проведення НСРД (пункти 1, 4, 5, 9 ч. 2 ст. 36 КПК).
• Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину (ч. 4 ст. 246 КПК).
• Частиною 2 ст. 37 КПК передбачено, що прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
• Так, невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення прокурор зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР (ч. 1 ст. 214 КПК).
• Згідно з ч. 7 ст. 214 КПК (у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій), якщо відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органудосудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.
• Системний аналіз статей 2, 36, 37 та 214 КПК дозволяє дійти висновку, що під час досудового розслідування прокурор (процесуальний керівник) після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та до передачі матеріалів до органу досудового розслідування з дотриманням правил підслідності мав повноваження приймати процесуальні рішення іздійснювати комплекс невідкладних процесуальних дій на початковому етапі досудового розслідування з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження.
• Суд вважає, що прокурор у період з 01 до 05 квітня 2019 року діяв у межах своїх повноважень, визначених КПК, а тому необхідно відступити від висновку, що міститься у постанові колегії суддівТретьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року щодо застосування норми права в подібних правовідносинах (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106264576).

 

Справа передана суддею на вирішення Палати з підстав існування протилежної думки цього ж судді по іншій справі

 

Необхідність передачі справи №991/492/19 на розгляд всієї Третьої судової палати ККС ВС, судді ККС ВС Ковтунович М.І., Булейко О.Л. та Фомін С.Б. обґрунтували існуванням постанови №487/5684/19 від 22.10.2021, ухваленої суддями Луганським Ю. М., Анісімовим Г. М. та Ковтуновичем М.І.

Тобто, головуючий у справі №991/492/19 суддя Ковтунович М.І. передав справу на вирішення Третьої палати ККС ВС через існування постанови від 22.10.2021, прийнятої за його  ж участі.

Так,  в постанові № 487/5684/19від 22.10.2021 колегія суддів ККС ВС (судді Луганський Ю.М., Анісімов Г. М. та Ковтунович М.І., провадження № 51-1569 км 21)  зазначала:

• Процесуальні дії, проведені прокурором, були необхідними та невідкладними процесуальними заходами з огляду на такі обставини кримінального провадження: 1) факти надходження до прокурора матеріалів УСБУ в Одеській області та особистого звернення до нього майбутнього конфідента  із заявою про вчинення кримінального правопорушення; 2) стислі строки між початком досудового розслідування (18.03.2019 року) та ймовірною наступною зустріччю конфідента з обвинуваченим щодо передачі неправомірної вигоди (20.03.2019 року); 3) специфіку викриття корупційних злочинів, що обумовлює необхідність проведення синхронізованого комплексу НСРД, дозвіл на проведення яких мав надавати суд; 4) ініціювання перед судом питання щодо надання дозволу на проведення НСРД стосовно судді та прийняття постанови про проведення контролю за вчиненням злочину належить до виключної компетенції, зокрема, заступника Генерального прокурора.
• У цьому кримінальному провадженні на початковому етапі досудового розслідування до виключних повноважень прокурора належало вчинення ряду термінових процесуальних дій, що виправдовувало вчинення ним самостійно необхідних процесуальних та слідчих дій, спрямованих як на перевірку відсутності провокації, так і первісну перевірку та підтвердження отриманих відомостей, в обсязі необхідному для прийняття рішення щодо ініціювання проведення НСРД.
• Наведені вище обставини з об`єктивних причин обумовлювали перебування матеріалів кримінального провадження у прокурора та направлення їх до органу досудового розслідування пізніше наступного дня з моменту реєстрації ним кримінального провадження.
• Це жодним чином не вплинуло та не впливає на достовірність отриманих доказів, а також не підриває загальну справедливість судового розгляду в розумінні Конвенції.
• Враховуючи стислі строки можливої зустрічі конфідента з майбутнім обвинуваченим та потребу у проведенні невідкладних слідчих дій, витрачання часу на фактичну передачу матеріалів кримінального провадження до органу досудового розслідування та очікування прокурором початку проведення відповідної перевірки повідомлених обставин слідчими, могло призвести до безповоротної втрати доказів у кримінальному провадженні.
• Основні слідчі дії, за виключенням невідкладних та тих, вчинення яких належить до виключної компетенції прокурора, проводились детективом або за відповідним дорученням працівником оперативного підрозділу, а тому не вбачається проведення прокурором самостійно досудового розслідування до такого рівня, що це поставило під сумнів ефективність та здійснюваність прокурорського нагляду.
• Вимоги ч.7 ст. 214 КПК України не забороняють проводити досудове розслідування прокурору. Її мета забезпечити невідкладність початку досудового розслідування.
• У цьому випадку прокурор невідкладно розпочав досудове розслідування самостійно, що відповідає положенням ст. 36 КПК України. При цьому, виходячи зі змісту цієї статті, повноваження прокурора щодо вчинення процесуальних та слідчих дій не обумовлюються створенням слідчої групи. 
• Вирішуючи питання щодо визнання допустимими доказів, отриманих внаслідок проведення досудового розслідування самостійно прокурором без створення слідчої групи, суди правильного виходили з того, що прокурор не вчиняв жодних процесуальних дій поза своїми повноваженнями, передбаченими КПК України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100644236).

Отже, даною постановою колегія суддів ККС ВС імперативну норму ч. 7 ст.214 КПК про обов’язок прокурора передати матеріали кримінального провадження до належного органу досудового розслідування невідкладно, але не пізніше наступного дня, фактично підмінила власним тлумаченням КПК з «обвинувальним прицілом» про те, що дана норма не забороняє прокурору вчиняти процесуальні дії взагалі, а повноваження прокурора не залежать від слідчого, зокрема.

Обвинувальний приціл так «затьмарив» суд, що здійснені прокурором слідчі дії колегія назвала ефективним та здійснюваним прокурорським наглядом.  От тільки наглядати не було за чим, бо органу досудового розслідування не було.

 

 

Недопустимі докази стали допустимими: того вимагає “антикорупційна доцільність”

Третя судова палата ККС ВС у справі №991/492/19 (провадження N 51-491кмп21) постановою від 21.11.2022 від висновку, викладеного у постанові від 14.06.2021 ККС ВС  (судді Чистик А. О., Бородій В. М., Мазур М.В.) про те, що «зібрані прокурором з порушенням вимог ч.7 ст.214 КПК докази є недопустимими» перейшла до таких висновків:

• В ситуаціях, які є подібними до обставин цього кримінального провадження, де прокурор, порушивши вимогич. 7 ст. 214 КПК (у редакції, що була чинною на час вчинення прокурором відповідних процесуальних дій), не передав з дотриманням правил підслідності наявних у нього матеріалів до органу досудового розслідування не пізніше наступного дня після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, оцінку допустимості доказів, отриманих правоохоронними органами в період до передачі належному органу досудового розслідування, необхідно здійснювати у світлі критеріїв, які визначають тривалість такого періоду, обсяг і характер процесуальних дій, які проводилися в цей період, інші доречні обставини цього кримінального провадження, що дозволяють зробити висновок про “вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки “зруйнували” або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання”.
• Особливостями здійснення досудового розслідування в таких злочинах є недопущення затримки у фіксації відомостей про злочин, терміновість реагування на збір доказів, перевірка відсутності провокації, підтвердження отриманих відомостей щодо статусу депутата майбутнього обвинуваченого та залучення співробітників правоохоронного органу до злочину в обсязі, необхідному для прийняття рішення щодо ініціювання проведення комплексу НСРД.
• Затримка з передачею прокурором матеріалів досудового розслідування до органу досудового розслідування становила лише кілька днів, водночас ця затримка дійсно була пов’язана з нагальною необхідністю вжиття невідкладних заходів щодо документування злочину, який вчинявся.
• Обсяг і характер здійснених у цей період прокурором дій та прийнятих процесуальних рішень не указує на те, що в цьому випадку процедурні недоліки мають свавільний характер.
• Навпаки, попри певну затримку з передачею матеріалів досудового розслідування до органу досудового розслідування, інші вимогиКПК щодо відповідних процедур було дотримано, у тому числі було забезпечено належний судовий контроль за проведенням НСРД.
• Процесуальні порушення в частині недотримання строку передачі матеріалів до органу досудового розслідування не є такими, що тягнуть недопустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і рішень прокурора на початковому етапі досудового розслідування в період з 02.04.2019 до 05.04.2019.

Третя судова палата ККС ВС у справі №991/492/19 (провадження N 51-491кмп21) постановою від 21.11.2022 виснувала:

• Вирішуючи питання про допустимість доказів, отриманих у результаті процесуальних дій і процесуальних рішень, що були здійснені, прийняті прокурором, який є процесуальним керівником, з порушенням строку передачі матеріалів до органу досудового розслідування, визначеного вч. 7 ст. 214 КПК, суд повинен врахувати тривалість такого порушення, обсяг і характер вчинених дій і прийнятих рішень.
• Недотримання строку, визначеного в ч. 7 ст. 214 КПК, не є безумовною підставою для визнання недопустимими доказів, отриманих на підставі таких процесуальних дій і рішень прокурора (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107805010).

Отже, одні і ті ж докази, названі 14.06.2021 недопустимим, стали допустимими 21.11.2022, через доречні обставини цього кримінального провадження, які тривали лише кілька днів та вщент нібито не «зруйнували»  конвенційні або конституційні права людини.

 

Лише один суддя наважився на окрему думку. А що ж ті троє суддів, які називали докази недопустимими?

Суддя І.В. Іваненко єдиний, хто з суддів Третьої судової палати ККС ВС наважився викласти окрему думку та не  підтримав «антикорупційну доцільність».

В окремій думці від 21.11.2022 по справі №991/492/19 суддя Третьої судової палати ККС ВС Іваненко І.В. не погодився з позицією про можливість порушення вимог ч.7 ст.214 КПК через призму «тривалості такого порушення, обсяг і характер вчинених прокурором дій і прийнятих рішень».

Суддя зазначив:

• Прокурор вносив відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань саме за фактом вчинення його депутатом Київської обласної ради і з попередньою кваліфікацію за ч. 3ст. 369-2 КК України.  На момент такого внесення прокурору було достеменно відомо про підслідність цього кримінального провадження Національному антикорупційному бюро України.
• Не зважаючи на це, усупереч прямим вимогам положень ч. 7 ст.214, ч.5 ст.216 КПК України, у визначений законом строк прокурор не передав кримінальне провадження до органу досудового розслідування за правилами підслідності.
• У період з 02 по 05 квітня 2019 року прокурором, у порушення вимог ч. 7 ст.214, ст. 216 КПК України здійснені процесуальні дії та прийняті рішення, що стали правовою підставою для проведення НСРД у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого, а отримані за їх результатами докази були покладені в основу обвинувального вироку суду.
• Вважаю, що здійснення прокурором процесуальних дій всупереч вимогам ч.7ст.214 КПК України після наступного дня з моменту внесення ним відповідних відомостей до ЄРДР про вчинення підслідного НАБУ корупційного кримінального правопорушення, не узгоджується із загальною засадою законності, відповідно до змісту якої під час кримінального провадження прокурор зобов`язаний неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
• На мою думку, у цьому випадку мало місце порушення вимог статей214, 216 КПК України, оскільки прокурор, маючи прямий визначений законом обов`язок не пізніше наступного дня після внесення ним відомостей в ЄРДР, зміст яких чітко вказував на підслідність провадження НАБУ, передати його до належного органу досудового розслідування, свідомо цього не зробив.
• На мою думку, за таких обставин процесуальні дії та рішення прокурора, вчинені у період після наступного дня з моменту указаного внесення даних до ЄРДР, є незаконними.
• Таким чином, якщо прокурор у вказаний період ініціював проведення певних слідчих дій, санкціонував їх, ухвалював рішення про їх проведення чи іншим чином брав у них участь, здобуті в ході таких слідчих дій докази однозначно мають визнаватися недопустимими за ознакою дефекту суб`єкта, який їх здобував (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107706662).

Дефект суб’єкта: чи дотримано  належної правової процедури?

Тож судді Третьої судової палати ККС ВС Ковтунович М. І., Анісімов Г. М., Бородій В.М., Булейко О.Л., Єремейчук С.В., Луганський Ю.М., Мазур М.В., Стороженко С. О., Фоміна С.Б. та Чистик А. О. напевне не зважали на вже існуючу станом на 21.11.2022 постанову Об’єднаної палати ККС ВС від 04.10.2021 у справі №724/86/20 (провадження №51-1353кмо21) щодо наслідків застосування неналежної правової процедури.

У постанові від 04.10.2021 у справі №724/86/20 Об`єднана палата ККС ВС вдавалася до дослідження питання дефекту суб’єкта:

• Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань.
• Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.
• Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
• Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачяться на її користь.
• За змістом статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, невід`ємною складовою якого є здійснення процесуальних дій уповноваженою на те особою в конкретному кримінальному провадженні. Збирання доказів неуповноваженою особою є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті застосування приписів статей 412, 438 КПК.

 

На дану постанову ОП ККС ВС від 04.10.2021, судді Третьої судової палати ККС ВС, ухвалюючи постанову від 21.11.2022, напевне не звертали увагу, тому що така постанова ухвалена у справі за злочин проти статевої свободи особи, із застосуванням принципів законності, а не принципів «антикорупційної доцільності».

 

Євген ШКУРІДІН

Адвокат, партнер АО СОЛОДКО ШКУРІДІН