Обшук на мінімумі: важливість повного тексту ухвали слідчого судді

 

Відповідно до ч. 2 ст.87 КПК суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Спеціального дозволу слідчого судді потребує проведення обшуку, якщо такий не являється невідкладним в розумінні ч.3 ст.233 КПК.

Порушення суттєвих умов отримання дозволу на проведення обшуку тягне за собою недопустимість доказів, отриманих в результаті його проведення на підставі ч.2 ст.87 КПК.

Суттєві умови дозволу  на проведення обшуку

 

Відповідно до вимог ст.13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 30 Конституції України допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Винятком, коли обшук може бути проведено без мотивованої ухвали слідчого суді, є невідкладний випадок, пов’язаний із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення (ч.3 ст.233 КПК).

Системний аналіз ст.30 Конституції і статей 13 та  233 КПК України дає підстави для висновку, що КПК України передбачає 2 випадки проведення законного обшуку:

• на підставі мотивованої ухвали слідчого судді;
• невідкладний обшук без ухвали суду, але з подальшою його легалізацією ухвалою слідчого судді в порядку ч.3 ст. 233 КПК України.

Проведення обшуку на підставі короткої ухвали КПК України не передбачає, адже стаття 13 КПК України вживає правову  конструкцію «заборонено інакше як за вмотивованим рішенням суду».

Існування короткої ухвали слідчого судді про проведення обшуку можливе, адже не суперечить ст.376 КПК України, однак не дає права на проведення обшуку до моменту виготовлення її повного тексту та вручення її копії особі, у володінні якої проводиться обшук.

Частиною 1 ст.234 КПК встановлено, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Частина 3 ст.234 КПК встановлює вимоги до клопотання про надання дозволу на проведення обшуку. Окрім загальних відомостей про реєстраційний номер кримінального провадженн,  правову кваліфікацію кримінального правопорушення та відомостей про особу, в житлі чи іншому володінні якої планується проведення обшуку, клопотання повинно містити спеціальні відомості:

• короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з розслідуванням якого подається клопотання;
• підстави для обшуку;
• індивідуальні або родові ознаки речей, документів, іншого майна або осіб, яких планується відшукати, а також їхній зв’язок із вчиненим кримінальним правопорушенням.

Доведення існування підстав для проведення обшуку відповідно до ч. 4 ст.234 КПК покладається на слідчого або прокурора, які звернулися з клопотанням до суду, під час їхньої обов’язкової участі у судовому засіданні.

Частина 5 ст.234 КПК передбачає обов’язкові обставини, які зобов’язаний встановити слідчий суддя, аби вмотивувати свій дозвіл на проведення обшуку у володінні особи:

• достатні підстави вважати, щобуло вчинено кримінальне правопорушення;
• достатні підстави вважати, щовідшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування;
• відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;
• є ймовірність того, що відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи;
• обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів,
• обшук є заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи.

Отже, чинний КПК України передбачає обов’язок суб’єкта звернення (ч.4 ст.234 КПК) особисто в судовому засіданні підтримати клопотання про проведення обшуку та навести слідчому судді мотиви (ч.5 ст.234 КПК), достатні для висновку про те, що названі у його клопотанні та ідентифіковані індивідуальними або родовими ознаками речі, документи або інше майно, яке планується відшукати, пов’язані  із вчиненим кримінальним правопорушенням (ч. 3 ст.234 КПК), а тому обшук відповідає заявленій меті (ч. 1 ст.234 КПК) та є пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи (ч.5 ст.234 КПК, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Дефекти дозволу на обшук призводять до недопустимості його результатів 

Системний аналіз статей 13, 233 та 234 КПК України свідчить про те докази, здобуті під час проведення обшуку, будуть допустимими лише у випадку, якщо проведення обшуку було:

• дозволено слідчим суддею за результатом розгляду у судовому засіданні під фіксацію технічними засобами клопотання слідчого (прокурора), які особисто з’явилися у судове засідання та довели обґрунтованість мети проведення обшуку

До прикладу, надаючи правову оцінку виправдувальному вироку Шевченківського районного суду Запорізької області від 22 червня 2022 року та ухвалі Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2022 року,  ККС ВС в постанові від 21 березня 2013 року у справі  №336/941/19 (провадження № 51-298км23) зазначив: «Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання недопустимими доказів, отриманих за результатами проведеного на підставі ухвали слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2018 року обшуку за місцем фактичного знаходження підприємства.

Згідно з ч. 4 ст. 234 КПК клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

Системний аналіз положень ч. 4 ст. 234 КПК свідчить про те, що клопотання органу досудового розслідування про обшук повинно розглядатися слідчим суддею місцевого суду за обов`язкової участі сторони, яка ініціює вказане питання.

Разом з тим, в ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що предметом ретельного дослідження суду першої інстанції були матеріали судового провадження №335/11997/18 щодо розгляду слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя клопотання слідчого про надання дозволу на обшук за місцем фактичного знаходження підприємства.

В ході дослідження вказаних матеріалів судового провадження суд першої інстанції встановив, що розгляд клопотання слідчого про надання дозволу на обшук було здійснено з істотним порушення КПК, без участі слідчого або прокурора і, у зв`язку з цим, без повної фіксації судового засідання.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій в частині визнання цього доказу недопустимим» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109871663). 

До недопустимості доказів, отриманих в результаті проведення обшуку, призводить також ситуація, коли в судове засідання з розгляду клопотання про надання дозволу на проведення обшуку з’являється, наприклад, детектив НАБУ, тоді як  клопотання подане заступником Генерального прокурора.

• такий дозвіл слідчого судді виготовлено у формі мотивованої ухвали

Право на справедливий суд (ч.1 ст.6 Конвенції) передбачає обов’язок суду мотивувати своє рішення, продемонструвати та довести, що суд зважив усі аргументи сторони обвинувачення.

Відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві… для запобігання заворушенням чи злочинам …».

ЄСПЛ вказує, що словосполучення «згідно із законом» в частині другій ст.8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов’язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм (рішення від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України, заява №11901/02, п.49).

В разі, якщо ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку винесена з порушенням встановлених КПК вимог, не містить належного мотивування, обмеження права на недоторканість житла шляхом проведення в ньому обшуку на підставі такої ухвали є незаконним і свавільним.

Також у справі “Алексанян проти росії” (рішення від 22 грудня 2008 року, Заява N 46468/06) зазначено, що суд був свідомий того, що детально мотивувати постанову на обшук може виявитися важко, однак у згаданій вище справі брак належного вмотивування й нечітке формулювання постанови на обшук не можна пояснити терміновим характером ситуації. Тому суд дійшов висновку, що відбулося порушення ст. 8 Конвенції.

• мотивувальна та резолютивна частини ухвали слідчого судді містять відомості про індивідуальні або родові ознаки речей, документів або іншого майна, яке планується відшукати, та які пов’язані із вчиненим кримінальним правопорушенням

Порушення вимог КПК щодо процедури ухвалення відповідної ухвали слідчим суддею може призвести не тільки до порушення принципу законності, але й до порушення принципу необхідності обмеження у демократичному суспільстві.

Так, наприклад, у справі «Колєсніченко проти росії» (рішення від 09 квітня 2009 року,  Заява №19856/04) Європейський суд встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки рішення суду про надання дозволу на обшук не ґрунтувалося на відповідних та достатніх підставах, а також надавало слідчому органу невиправдано широкі межі розсуду щодо визначення предметів, які підлягали вилученню. У цій справі Європейським Судом було констатовано порушення права заявника на повагу до житла, гарантованого статтею 8, з огляду на те, що обмеження вказаного права у вигляді обшуку його житла не було необхідним в демократичному суспільстві.

У рішенні “Багієва проти України”  (рішення від 28 квітня 2016 року, Заява № 41085/05) ЄСПЛ зауважив, що під час установлення обсягу запропонованого обшуку національний суд посилався на таке формулювання, як “підроблені документи”, а також на “засоби та знаряддя для підроблення документів”. Суд не вказав жодних деталей, навіть попри те, що міг це зробити з огляду на предмет доказування кримінального провадження, що стосувався документів, які належали колишньому чоловіку заявниці або були пов’язані з ним, а також стверджуваного підроблення документів. В ухвалі про дозвіл на обшук не були встановлені чіткі межі обшуку, працівники поліції вилучили низку речей, які навіть не входили до категорії розшукуваних речей, установлених судом, що згодом були повернені заявниці. Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що наявні гарантії національного законодавства виявились недостатніми, а проведений обшук у квартирі заявниці становив втручання, яке не було пропорційним до відповідної мети, а тому констатував порушення ст. 8 Конвенції. 

• пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи

В справі “Смирнов проти росії” (рішення від 7 червня 2007 року, Заява №71362/01) ЄСПЛ указав, що невизначене формулювання обсягу обшуку дало змогу органу влади на власний розсуд вирішувати, які матеріали підлягають вилученню, що призвело до вилучення, крім документів, які стосуються справи, деяких особистих речей. ЄСПЛ зауважив, що відсутність указівки на конкретну мету обшуку є порушенням ст. 6 Конвенції.

Аналогічна позиція ЄСПЛ міститься й у рішенні від 15 липня 2003 р. у справі “Ернст та інші проти Бельгії”, де вказано, що ордер на проведення обшуку не містив інформації про мету проведення обшуку та предмети, що підлягають вилученню. Таким чином, слідчих було наділено широкими повноваженнями, а обшуки не були пропорційними.

ЄСПЛ зазначив: Суд вважає, що постанова про обшук має супроводжуватись певними обмеженнями, аби дозволене втручання не було потенційно необмеженим і, відповідно, непропорційним. Формулювання постанови має уточнювати її обсяг (аби забезпечити, щоб обсяг стосувався виключно злочинів, що розслідуються) і критерії його проведення (аби полегшити контроль за обсягом операції). Постанова, що містить загальні формулювання і не надає інформації про дане розслідування або предмети, які мають бути вилучені, не може забезпечити справедливу рівновагу між правами залучених сторін, з огляду на широкі повноваження, які вона надає слідчим (Van Rossem проти Бельгії, §§ 44-50 і цитовані посилання; Bagiyeva проти України, § 52).

Недопустимими є докази, здобуті в результаті обшуку, проведено на підставі резолютивної частини ухвали слідчого судді.  Незважаючи на те, що нібито дозвіл суду на проведення обшуку надано, однак такий дозвіл надано з порушенням його суттєвих умов:

• Проведення обшуку на підставі короткої ухвали слідчого судді суперечить ст. 30 Конституції України.
• Проведення обшуку без мотивованої ухвали означає, що обшук проведено не «відповідно до закону» та з порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантований ч.1  ст. 6 ЄКПЛ.
• Відсутність мотивованої ухвали про дозвіл на проведення обшуку вказує на порушення ч. 3 статті 6 ЄКПЛ, адже резолютивна частина ухвали про дозвіл на проведення обшуку виключає можливість розуміти причини проведення обшуку та визначитися з лінією захисту.
• Проведення обшуку на підставі резолютивної частини ухвали слідчого судді свідчить про те, що хоча формально ухвала судді існувала, однак ефективний судовий контроль за втручанням у права особи забезпечено не було, що є порушенням ст.8 Конвенції.

 

Євген ШКУРІДІН

Адвокат, партнер АО СОЛОДКО ШКУРІДІН