КПК у руках суддів ВАКС та ККС ВС: Хто переможе у битві трактувань?

Процесуальний Закон – складна система, де попри наявність чітких положень можуть виникнути суперечливі ситуації. Одним з фундаментальних прав кожної людини є право на справедливий суд. Але чи завжди воно забезпечується в повному обсязі?

 

Два процесуальні порядки вирішення питання про продовження строку досудового розслідування

Відповідно до положення частини 1 статті 5 КПК, яка регулює дію норм кримінального процесуального закону в часі,  процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цього Кодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення.

Питання про застосування принципу дії кримінального процесуального закону в часі загострилася у правозастосуванні після прийняття та набрання 16 березня 2018 р. чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 р. №2147-VIII, яким було внесено ряд змін у кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема:

• в новій редакції було введено в дію положення ст.294 КПК, відповідно до яких, після спливу трьох місяців строк досудового розслідування може бути продовжений тільки ухвалою слідчого судді;
• ч. 1 ст. 284 КПК було доповнено пунктом 10, згідно з яким кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Неприємні сюрпризи були закладені в пункті 4 § 2 Прикінцевих положень розділу 4 Закону №2147-VIII, відповідно до якого вказані норми не мають зворотної дії в часі та застосовуються виключно до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін.

Вказаний пункт Прикінцевих положень Закону спровокував існування після 16 березня 2018 р. двох різних процесуальних порядків вирішення питання про продовження строку досудового розслідування та закриття кримінального провадження, у разі спливу такого строку.

В одних випадках, робився висновок, що пункт 10 ч.1 ст.284 КПК не може застосовуватися до кримінальних проваджень, відомості про які внесено до ЄРДР до 16 березня 2018 року, оскільки законодавець прямо визначив час, з якого суди отримали повноваження застосовувати п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК (наприклад, постанова ККС ВС від 20 жовтня 2022 року у справі №148/1223/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/107011989; постанова ККС ВС від 19 травня 2022 року у справі №722/151/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/104477449).

В інших випадках, суди виходили з того, що пункт 10 ч.1 ст.284 КПК застосовується до усіх кримінальних проваджень незалежно від дати внесення відомостей до ЄРДР, адже процесуальне рішення в силу вимог ст.5 КПК повинне прийматися виключно на підставі чинної редакції  КПК (наприклад, постанова ККС ВС від 16 лютого 2022 р. у справі №725/5513/19, https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466813).

 

Дискримінація за часом

Фактично через існування пункту 4 § 2 Прикінцевих положень розділу 4 Закону №2147-VIII в Україні з’явилися паралельно один одному та незалежно один від одного два різні процесуальні порядки продовження строків досудового розслідування чи-то постановою прокурора відповідного рівня, чи-то ухвалою слідчого судді,  та дискримінаційний виняток про незастосування п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК як підстави для закриття кримінального провадження, до проваджень, відомості про які були внесені в ЄРДР до 16.03.2018 р.

В той же час, диференціація кримінальних проваджень за часом їх реєстрації в ЄРДР, в результаті якої одні підозрювані мали, інші – позбавлялися права  на судовий контроль під час вирішення питання про продовження строку досудового розслідування,   недопустима в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Заборона дискримінації передбачена статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та гарантує рівність у користуванні іншими конвенційними правами. Протокол № 12 до Конвенції розширив заборону дискримінації і створив гарантії рівності у користуванні будь-якими правами, включаючи права, передбачені національним законодавством держав-членів. Відповідно до пункту 2 статті 1 «Загальна заборона дискримінації» Протоколу № 12: ніхто  не  може  бути  дискримінований  будь-яким  органом державної  влади  за будь-якою  ознакою.

Непоширення норм чинного КПК щодо обов’язку продовжувати строки досудового розслідування ухвалою слідчого судді та закриття кримінального провадження з підстав непродовження такого строку досудового розслідування ухвалою слідчого судді, стало дискримінаційним для учасників кримінальних проваджень за часом реєстрації таких проваджень в ЄРДР. Ненадання процесуальних прав за принципом  часу реєстрації провадження порушує право на доступ до правосуддя, право на справедливий судовий розгляд, та є дискримінаційним.

Усунення суперечливої судової практики

В червні 2022 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати ухвалою від 22.06.2022 передав на вирішення Об’єднаної палати ККС ВС матеріали  справи № 753/12578/19 для визначення порядку продовження строків досудового розслідування в кримінальному провадженні, в якому матеріали досудового розслідування, зареєстрованого до 16.03.2018, були об’єднані з матеріалами досудових розслідувань, зареєстрованих після 16.03.2018, в результаті чого  утворилося одне об`єднане кримінальне провадження, якому було присвоєно номер того провадження, що було розпочато раніше. Колегія суддів відстоювала позицію, що правовий режим у об`єднаному кримінальному провадженні визначається згідно з тим процесуальним порядком продовження строку досудового розслідування, який був передбачений для провадження, що було розпочато раніше, тобто за процесуальним законом, який діяв до 16.03.2018, відтак – постановою прокурора відповідного рівня.

Логіка поділу проваджень «за принципом часу внесення відомостей в ЄРДР» була спростована постановою Об’єднаної палати Верховного Суду від 31.10.2022 у справі №753/12578/19 через призму загальних положень КПК (статті 4-9), які не містять підстав для встановлення всупереч приписам ст.5 КПК окремих самостійних правових режимів.

І хоча правові висновки, викладені у постанові ОП ККС ВС від 31.10.2022,  зроблені щодо порядку продовження строків досудового розслідування слідчим суддею в об’єднаних провадженнях, Верховний Суд вийшов за межі вузького розкриття питання та більш широко розтлумачив порядок продовження строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, зареєстрованих до 16.03.2018, через призму статей 4-9 КПК та ст.58 Конституції України.

Верховний Суд «коректно» зазначив у своїй постанові про те, що вимоги щодо будь-якого кримінального процесуального закону не повинні суперечити вимогам, які ставляться до Кримінального процесуального кодексу України як нормативно-правового акта, зокрема приписам статей 4–9 КПК.

Об’єднана палата Верховного Суду виснувала, що:

• Застосування положень п. 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» Закону №2147-VIII щодо судового контролю за продовженням строку досудового розслідування повинне здійснюватися з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК.
• За своєю юридичною силою норми наведених вище статей є фундаментальними для кримінального процесу, вони уособлюють і визначають своїм змістом юридичну природу інших його норм, які регламентують окремі інститути (субінститути) кримінального процесуального права.
• Норми КПК щодо продовження строків досудового розслідування  є складовими системної множинності відносно самостійних правовідносин суб’єктів кримінального процесу, та за своєю суттю не можуть суперечити загальним, фундаментальним засадам КПК.
• Норми КПК згідно Закону №2147-VIII, з 16 березня 2018 року стали нормами кримінального процесуального закону, а отже, мають віддзеркалювати своїм змістом загальні положення і засади цього закону і застосовуватись у тій частині, яка узгоджується із ними.
• У випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади такого провадження, визначені положеннями ч. 1 ст. 7 КПК (ч. 6 ст. 9 КПК).
• Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце.
• Під час здійснення кримінального провадження має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення правовідносин.
• Продовження строків досудового розслідування є відносно самостійним кримінальним процесуальним субінститутом і етапом розвитку правовідносин відповідних суб’єктів.
• Кримінальні процесуальні відносини із продовження строків досудового розслідування виникають з моменту направлення або безпосереднього звернення із відповідним клопотанням до повноважного суб’єкта. До таких відносин застосовуються положення КПК, чинні на момент початку виконання відповідної дії або прийняття процесуального рішення.
• Продовження строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, зареєстрованих до 16.03.2018, повинно здійснюватися за нормами КПК, які діяли на момент початку ініціювання питання про продовження строку, тобто для продовження строку досудового розслідування понад 3 місяці – виключно ухвалою слідчого судді.

Небажання вчитися, щоб не «збити обвинувальний приціл»

Висновки ОП ККС ВС, викладені у постанові від 31.10.2022, повинні були сформувати єдину правозастосовчу практику, адже суть висновку досить проста: слід застосовувати той процесуальний закон, який діє на момент вчинення процесуальної дії, незалежно від дати реєстрації кримінального провадження.

Однак, як показала практика, у колегій суддів ВАКС і на постанову Об’єднаної палати ККС ВС, і на норми ст.5 КПК, ст.58 Конституції є своє власне бачення «під обвинувальним прицілом».

У справі №991/7404/21 кримінальне провадження було зареєстроване в ЄРДР у 2017 році, строки досудового розслідування продовжувалися постановами прокурора  в липні та серпні 2019 року, тобто вже під час дії КПК в редакції Закону № 2147-VIII, коли після 3 місяців строк досудового розслідування мав би продовжуватися ухвалою слідчого судді.  Відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч. 1 ст.284 КПК, ухвалою від 19.12.2022 ВАКС зазначив: «(1) колегія суддів також вважає за необхідне акцентувати увагу на особливостях темпоральної дії процесуального закону. На відміну від кримінального матеріального закону, новий кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливими для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2015 року № 5-205кс15, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 937/2480/20; (2) доводи щодо необхідності застосування норм в редакції Закону № 2147-VIII, оскільки вони, на думку сторони захисту, поліпшують становище обвинувачених, є безпідставними» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108044913).

В ухвалі ВАКС №991/7537/21 від 15.12.2022 щодо застосування Закону №2147-VIII зазначено: «З огляду на обставини цього кримінального провадження висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 31.10.2022 у справі №753/12578/19, є релевантними до цього кримінального провадження. Однак, колегія суддів, через незгоду з цими висновками не вбачає за можливе їх застосовувати, виходячи з наступного.

Із прийняттям Закону №2147-VIIІ від 03.10.2017 Кримінальний процесуальний кодекс України зазнав змін, які як встановлено законодавцем, на підставі пункту 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» не мають зворотньої дії в часі та застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін, тобто після 15.03.2018.

Законодавець встановив чіткий критерій застосовності змін, і не даремно пов`язав його з датою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, яка є незмінною, незважаючи на трансформації, які можуть відбуватися із кримінальним провадженням у цілому… Дата внесення відомостей до ЄРДР має співставлятися з датою набрання чинності змінами, внесеними Законом №2147-VIIІ, і лише виходячи з цього, належить визначати, який правовий режим застосовується до конкретних кримінальних проваджень.

Колегія суддів має стійке переконання, щодо неприпустимості зворотньої дії в часі змін до КПК України, внесених Законом № 2147-VIII від 03.10.2017, з огляду на однозначне положення п. 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» цього Закону. Отже, ці зміни не повинні застосовуватися до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань до 15.03.2018.

Об`єднана палата Верховного Суду аналізує обмеження, встановлені положенням п. 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, крізь призму здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування та робить висновок про те, що ці норми підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 58 Конституції України, ст. 5, 8, 9 КПК України….

Суд не погоджується з твердженням Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.10.2022 у справі №753/12578/19, що ст. 5 КПК України має пріоритетне застосування перед пунктом 4 параграфа 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIIІ від 03.10.2017, оскільки вона не скасовує та не змінює її за своєю суттю, а лише конкретизує сферу застосування. Такий підхід до тлумачення не суперечить принципу подолання правових колізій між однопредметними нормативними актами, коли «наступний закон скасовує попередній».

Колегія суддів наголошує, що процес повернути назад неможливо, орган досудового розслідування не міг передбачити прийняття Закону № 2147-VIIІ від 03.10.2017, а тому обмежене застосування до «старих» кримінальних проваджень положень кримінального процесуального закону після прийняття відповідних змін, виглядає цілком логічним…» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107945085).

 Нерозуміння поняття «зворотної дії в часі»

Новий кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливими для учасників кримінального провадження. Повернення процесу (процесуальних дій) неможливе.

Дійсно, до процесуальної дії, яка вичерпала себе у минулому, не можна ретроспективно застосувати новий процесуальний закон та врегулювати її по-новому. Наприклад, не можна стверджувати, що після введення права оскаржити підозру протягом 1 місяця з дня її пред’явлення, до усіх підозр можна застосувати зворотну дію процесу та оскаржити старі підозри за новим законом, оскільки він є більш сприятливим для підозрюваного. Наприклад, не можна оскаржити ухвалу, якщо право на її оскарження не було передбачене в момент її проголошення, а з’явилося значно пізніше.

До прикладу, ВАКС ухвалою від 07.10.2022 у справі №707/1711/17 правильно відмовив у закритті кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК, посилаючись на неможливість зворотної дії процесуального закону, адже  питання продовження строків досудового розслідування вирішувалося постановою прокурора від 13.07.2016, коли Закону №2147-VIIІ від 03.10.2017 ще не існувало (https://reyestr.court.gov.ua/Review/106747597).  Питання продовження строку досудового розслідування вичерпало себе у минулому, а тому до процесуального рішення прокурора не можна застосовувати новий процесуальний закон. Саме така суть принципу незворотності дії процесуального закону.

Однак, у наведених вище як приклад справах (№991/7537/21, № 991/7404/21) ВАКС демонстрував неправильне посилання на принцип неприпустимості зворотної дії в часі.

У контексті питання про продовження строку досудового розслідування у кримінальних провадженнях, зареєстрованих до 16.03.2018, суть висновку ОП ККС ВС була проста: після 16.03.2018 слід застосовувати поточну редакцію норм КПК, які регулюють питання продовження строків. Суть наведеного висновку полягає не в застосуванні нового закону до процесуальної дії, яка вичерпала себе у минулому, а про застосування до дії «сьогодні» того процесуального закону, який діє «зараз». Тобто, в постанові ОП ККС ВС від 31.10.2022 не йшлося про зворотну дію процесуального закону.

Посилання в ухвалах ВАКС на недопустимість зворотної дії процесуального закону виглядає некомпетентно, адже у питанні продовження строку досудового розслідування після 16.03.2018 не йшлося про застосування нового закону до процесуальної дії, яка закінчилася у минулому, а йдеться про застосування редакції КПК, чинної на момент вирішення питання про продовження строку досудового розслідування.

ВАКС посилається на неможливість застосування зворотної дії процесуального закону в часі у тих випадках, коли зворотної дії немає, залишаючи поза увагою пряму норму статті 5 КПК: процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень цього Кодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення.

Спроба гри у «спеціальні норми»

Ухвалою від 14 березня 2023 року у справі №711/8244/18 (провадження №51-769км22) ККС ВС передав справу, в якій суд закрив кримінальне провадження на підставі п.10 ч.1 ст. 284 КПК, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду для вирішення питання щодо уточнення дати введення в дію положень, згаданих у пункті 4 § 2 розділу 4 Закону №2147, у тому числі пункту 10 частини 1 статті 284 КПК, вважаючи правильною дату «16 березня 2018 року».

Одночасно в ухвалі про передачу справи на розгляд Об’єднаної палати, колегія суддів зазначила, що Об`єднана палата Касаційного кримінального суду має підтвердити позицію, висловлену у переважній більшості постанов цього Суду, про те, що пункт 10 частини 1 статті 284 КПК застосовується лише до кримінальних проваджень, відомості про які внесені до ЄРДР після введення в дію цього положення, і положення статті 5 КПК не можуть бути підставою для поширення дії цього пункту на провадження, відомості про які внесені до ЄРДР до цієї дати.

Колегія суддів в ухвалі від 14 березня 2023 року у справі №711/8244/18 пункт 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIIІ від 03.10.2017 назвала спеціальною нормою по відношенню до статті 5 КПК. Колегія зазначила, що у спеціально визначеній даним пунктом ситуації перевага має надаватися цьому пункту, а не загальній нормі статті 5 КПК (lex specialis derogat legi generali). Колегія вважала, що положення статті 5 КПК у цьому випадку не можуть скасувати чинність спеціальних правил, передбачених для застосування пункту 10 ч.1 ст.284 КПК. Після введення в дію пункту 10 ч.1 ст.284 КПК діяла також процесуальна норма пункту 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIIІ. Таким чином, суд, який вирішує справу про застосовність пункту 10 ч.1 ст.284 КПК, має приймати рішення відповідно до правил, визначених у пункті 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону №2147-VIIІ.

 

Співставити загальні та спеціальні норми кримінального процесуального закону можна було б, якби не АЛЕ:

• Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до законодавства про кримінальну відповідальність, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 1 та ч.3 ст.1 КПК).

Законом №2147-VIIІ від 03.10.2017 дійсно було внесено зміни до КПК України та такі зміни стали частиною КПК, коли набрали чинності з 16.03.2018.

В той же час,  пункт 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIIІ, який поділив кримінальні провадження на «нові» і «старі», залишився в Законі № 2147-VIIІ. Законом №2147-VIIІ НЕ було внесено зміни до Перехідних положень КПК України.

Положення пункту 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIIІ так і не стали нормою КПК України. Закон вичерпав свою дію відразу в день набрання  ним чинності.

Регулювання кримінально-процесуальних відносин з 16.03.2018 розпочалося  новою редакцією Кодексу, а не Законом № 2147-VIIІ.

Підстав стверджувати про конкуренцію загальної та спеціальної норми немає. Перехідні положення Закону №2147-VIIІ не стали спеціальною нормою Кодексу.

• Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення (ч.1 ст.5 КПК).

Під час кримінального провадження застосовуються норми КПК, які є чинними на момент початку виконання відповідної процесуальної дії або прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до концепції системної множинності кримінально-процесуальних відносин застосовується та норма кримінального процесуального права, що діє відповідно на момент виникнення, зміни або припинення процесуальних правовідносин.

Якщо під час кримінального провадження змінюється кримінально-процесуальна норма, що регулювала виникнення певних правовідносин, надалі – з моменту набрання змінами законної сили – застосовується нова редакція даної норми (безпосередня дія).

Кримінально-процесуальна норма втрачає чинність із моменту: а) її скасування або зміни нормативно-правовим актом рівного або вищого за юридичною силою, б) набрання чинності новою нормою, яка регламентує ті ж правовідносини, в) закінчення строку (припинення дії умови), на який дана норма була прийнята, г) від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів та інших нормативно-правових актів або їхніх окремих частин (ч. 2 ст. 152 Конституції).

З 16 березня 2018 року вирішення питання про продовження строків досудового розслідування понад 3 місяці могло вирішуватися виключно ухвалою слідчого судді.

• Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу (ч.3 ст.9 КПК).

Навіть якби допустити, що положення про поділ кримінальних проваджень на «старі» та «нові» було внесено до Перехідних положень КПК та мала місце конкуренція різних норм Кодексу, то дискримінаційна норма, яка не відповідає загальним засадам КПК, все рівно застосовуватися не могла б.

• Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься рівність перед законом і судом (ч.1 ст. 7 КПК).
• Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 5 ст. 9 КПК).

Ненаділення певних учасників кримінального провадження процесуальними правами порівняно з іншими учасниками за принципом  часу реєстрації провадження, порушує право на доступ до правосуддя, право на справедливий судовий розгляд, та є дискримінаційним.

• У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7цього Кодексу (ч. 6 ст.9)

Тобто, найвищим законом щодо процедури кримінального провадження є власне КПК України. Положення законів, які суперечать КПК, не підлягають застосуванню. За будь-яких умов, засадою кримінального провадження має бути рівність перед законом.

Невірне застосування статі 5 КПК є підставою для скасування будь-якого вироку

Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року по справі №711/3111/19 зазначив, що направлення прокурором обвинувального акта після закінчення досудового розслідування до суду поза межами строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які не є тяжкими чи особливо тяжкими проти життя та здоров’я, виключає набуття особою процесуального статусу обвинуваченого (підсудного), а, отже, унеможливлює розгляд в суді кримінального провадження по суті та тягне за собою закриття кримінального провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Далі у цій же постанові зазначено, що з огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК, у будь-якому разі підлягає скасуванню судове рішення, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження у кримінальній справі його не було закрито (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99687323).

Битва інтерпретацій між різними судовими колегіями ВАКС та ККС ВС триває, але одне стає зрозумілим: в контексті наведеної правової позиції та норми ст.412 КПК, суддям варто застосовувати вимоги процесуального закону з урахуванням його загальних засад, рівності, заборони дискримінації, права на справедливий суд, а не тлумачити КПК на власний розсуд.  Можливо, вже настав час для пошуку консенсусу між судовими інстанціями, щоб забезпечити справедливість для всіх учасників кримінального провадження.

Євген ШКУРІДІН

Адвокат, партнер АО СОЛОДКО ШКУРІДІН